Особливості драми (як ліричного ряду)
1. зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання;
2. відтворення події, як живого процесу, що протікає в даний момент;
3. наявність ремарок;
4. поділ тексту на дії, картини, яви (останні часом відсутні);
5. призначення твору для вистави на сцені:
«Драма живе лише на сцені: без неї вона як душа без тіла» (М.Гоголь)
Особливості драми, як жанру
1. драматичний конфлікт;
2. художнє відтворення подій повсякденного громадського й побутового життя (переважно сучасного письменникові);
3. зображення людського горя і страждань без трагедійного загострення;
4. викриття і засудження негативних суспільних та побутових явищ і недоліків у характеристиці персонажів, без комедійного загострення;
5. закінчення твору благополучне або нещасливе для головного героя;
6. діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;
7. прозова форма.
Особливі ознаки драматичної поеми:
• в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;
• тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;
• ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, посвятами, ремарками, монологами;
• білий п’ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емоційно піднесеному тоні;
• ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумовуються афоризмом.
Особливості драми-феєрії:
- фантастично-казковий сюжет;
- дійові особи: міфічні або фантастичні істоти;
- відбуваються надзвичайні історії; театральний ефект з безліччю театральних трюків.
«Лісова пісня» (1911 р.) — є завершенням власне жанрової трилогії «Кассандра» — «Камінний господар» — «Лісова пісня». Тобто це міфологізована трагедія. Трагедія порожньої душі, яка зреклася творчих засад життя. Це трагедія розплати за зречення та знайдення справжньої людської сутності ціною смерті. У ширшому аспекті — це трагедія поколінь епохи світових катаклізмів і катастроф. Висловити це можна було тільки в формі сучасного міфу, екзистенціального й синкретичного. Синкретизм «Лісової пісні» є її найважливішою структурною особливістю. В ній поєднується поезія, живопис та музика. Музична гармонія в п'єсі лежить в основі головної симетрії дії (повернення музики в смерті).
Філософська концепція останнього шедевру Лесі Українки — «Лісової пісні» (1912) — не вичерпується ні протиставленням людини та природи, людини суспільної та людини природної, ні уславленням безсмертної любові, ні проблемою взаємозв'язків мистецтва та життя. Увесь цей комплекс ідей перебуває на поверхні міфологізованого сюжету про сенс та зміст людської екзистенції. А людина в п'єсі — Лукаш. Його постать немов би закривається поетичнішим та трагічнішим образом Мавки. Але складний філософський час цього міфу, де поєднується час буття та пори року, — це ж4 час життя Лукаша. Перед нами — всуціль «життя людини»: від пробудження свідомого почуття до смерті під білим снігом. Ця коловерть — важкий шлях пізнання істини через зраду самого себе, через усвідомлення свого місця в світі. «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись»,— каже Мавка Лукашеві. Трагічна єдність двох засад людського буття («своє життя» та «до себе», творчого, духовного) ставить саме Лукаша в центр драматичної дії. Образ Мавки втрачає самодостатність і отримує додаткове філософське значення як необхідну частку людського буття, відмова від якої загрожує духовною загибеллю. Мавка — це людська душа, без якої людина перетворюється на вовкулаку. Повернення до себе самого, до музики — це один із проявів того міфопоетичного принципу циклічності, на якому ґрунтується п'єса-феєрія. Цикли дня та ночі, пори року, цикл людського життя — та цикл пізнання самого себе, знаходження себе в смерті, початок — у кінці. Це і є третій цикл п'єси.
Джерела та історія створення драми «Лісова пісня»
«Лісову пісню» породила туга за рідним краєм (ліси Волинського Полісся). Тут образи рідної природи, легенди пралісу, мелодії почутих тоді пісень.
Вперше про Мавку Леся почула в селі Жаборинці. Рідну природу поетеса відчула дуже глибоко. Волинь вона любила палко, говорила, що в неї навіть вдача волинська і лісова душа.
Леся Українка часто бувала в сільських хатах, на сільських весіллях слухала дзвінкі пісні дівчат. Волинсько-поліський фольклор, міфологію поетеса знала досконало. Узнавала їх від дівчат – Білінької, Олександри; від дядька Лева з Нечемного (герой драми). У нього жили 3 доби.
«Лісову пісню» Леся написала за 10-12 днів. Перші струмочки драми беруть початок в лісах Звягельщини. Та основне джерело цього твору б'є в хащах та озерах Ковельщини. У 1882р. Косачі переїжджають з Луцька до села Колодязного під Ковелем.
«Лісову пісню» Леся Українка написала дуже швидко. Та задум тривав роками. Вперше драма надрукована 1912р. в журналі «Літературно-науковий вісник».
2. Переглянути відео за мотивами твору або прочитати драму. Написати паспорт твору. (Короткий зміст драми подаю)
На лоні весняної природи Лукаш зустрівся з лісовою красунею Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, забуяла від радості природа. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».
Письменниця малює перше соромливе кохання, перший поцілунок мрійливого юнака! Усе, що найкраще в людях, у людських стосунках, у цю мить спалахує для Лукаша яскравою зорею.
Але ж, спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше, проступатимуть і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, людський вічний порив до прекрасного,— невільницьке життя в приватновласницькому суспільстві, деякі застарілі традиції. Мавка здивована, що Лукаш соромиться сказати дівчині про її красу, що він сам собі не знайде пари… Лісовик попереджує Мавку, що серед людей немає волі. Монолог Мавки, що наприкінці першої дії, сповнений тривоги дівчини за своє майбутнє.
У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі — мати Лукашева, вдова Килина та міфічний образ Марища («Того, що в скалі сидить»).
У третій дії лірична напруга сягає найвищої точки і йде до розв’язки. Вступна ремарка, що поєднує й опис осінньої, хмарної, вітряної, тривожної ночі, й портрет фізично знеможеної боротьбою, але нескореної духовно Мавки, й повідомлення про смерть дядька Лева, і натяк про крах господарства Лукашевої родини, наче віщує нещастя героям драми. Особливо велика увага тут зосереджена на трагічності Мавки, що в чорному вбранні й великій тузі притулилася до хати Лукаша.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, що виявилися у взаєминах з Мавкою, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цим символічним епізодом письменниця увиразнює народні погляди на людину — хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. Але ж людина має в собі сили завжди, щоб з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання, добросприймання й добротворення. Пройшовши через таке очисне горнило, вона стає мудрою, бо пізнає смисл свого буття. А якщо й загине, то краплинка мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.
Розв’язка — трагічно-оптимістична: нещасні — і мати Лукашева, і Килина зі своїми дітьми—в злиднях повертаються в село; Лукаш замерзає; Мавка у вогняному леті покидає людей; але ж боротьба за людину між вічно ворогуючими в самій людині величним, прекрасним з одного боку, і дріб’язковим, нікчемним — з другого, увінчалася перемогою прекрасного.
