Шановні студенти, чекаю скрін ваших робіт сьогодні у вайбер до 20.00. Не забувайте зазначати у зошиті дату і тему заняття, своє прізвище і шифр групи. Скрін робіть так, щоб було максимально видно усю інфрмацію.
Тема заняття: Аудиторія. Види слухання, цілі слухання.
1. Опрацювати матеріали і законспектувати
ТЕОРЕТИЧНА
ЧАСТИНА
Саме заради аудиторії виникла й розвивалася риторика як
наука та мистецтво. Слухачі бувають різні: за соціальним статусом, статтю,
освітою, віком, мораллю, нахилами й уподобаннями, за внутрішньою та зовнішньою
готовністю слухати чи ні, сприймати чи ігнорувати оратора.
Вивчення цих особливостей дає можливість ораторові моделювати
аудиторію: про що говорити, як довго це робити, як вести
розмову та ін. Оратор має завжди пам’ятати: слухачі — це його судді, тому
постійним його завданням має бути намагання досягти переваги над ними. Оратор
має контролювати аудиторію, зважаючи на те, як вона його слухає.
Види й цілі слухання
Слухання — вид словесної
комунікації, метод розкодування й сприйняття інформації. Саме слухання має першочергове значення в спілкуванні між людьми.
Науковці констатують, що протягом дня 9 % часу ми пишемо, 16 % — читаємо, 30 %
— говоримо й 45 % — слухаємо (точніше — мали б слухати).
Властивість слухати притаманна не всім людям. Поняття
«слухати» і «чути» суттєво відрізняються. Слухати означає «напружувати
орган слуху», а чути — «напружувати мозок, концентруючи увагу на словах
мовця». Саме тому можна слухати, але не чути, оскільки свідомість у цей час
зайнята іншими проблемами, думками, інформацією. Крім того, багато людей чують
лише те, що хочуть почути. Тому промовець має враховувати, що його інформацію
можуть сприймати суб’єктивно. Ефективне слухання передбачає правильне розуміння
слів і почуттів мовця, зосередження на обговорюваній проблемі.
Зважаючи на поведінку слухачів, розрізняють чотири види
слухання:
• слухання заради задоволення — це слухання
музики, трансляцій спортивних матчів, вистав тощо, розмови на дружніх вечірках,
товариські дискусії (інтелектуальна чи інша користь від такого слухання не є
запланованою);
• удумливе слухання передбачає сприйняття лекцій,
новин по радіо, інструкцій з певних проблем з метою розуміння й запам’ятовування;
• критичне слухання виникає внаслідок
невпевненості в достовірності інформації, її тенденційності й однобічності;
критично слухають людину, чиї погляди відверто неприйнятні;
• емпатичне слухання (англ. empathy —
співчуття, переживання) передбачає, що учасник спілкування приділяє більше
уваги зчитуванню почуттів, а не слів; слухач прагне увійти в ситуацію мовця й
сприймає його слова крізь призму його (мовця) досвіду, почуттів тощо.
Установлено, що ефективність процесу слухання зростає, якщо
слухачу вдається сформулювати мету здобуття інформації, тобто відповісти на
запитання: «Для чого я це слухаю?»
Цілями слухання можуть бути:
• розуміння (вам пояснюють, через що почала протікати
стеля у вашій квартирі й що треба зробити, щоб вирішити цю проблему й запобігти
їй у майбутньому);
• запам’ятовування (вам розповідають, у якій
послідовності треба змішувати інгредієнти для приготування якоїсь страви);
• аналіз та оцінка змісту інформації (вам дають завдання
придбати комп’ютери для організації, де ви працюєте, урахувавши їхні технічні
параметри, які б повністю задовольняли потреби виробництва);
• довірливі стосунки зі співрозмовником (друзі чи родичі
розповідають вам про щасливі або проблемні моменти у своєму житті, діляться
таємницями).
Визначені цілі вимагають від слухача володіння певними навичками роботи з
інформацією:
• мета «чути, щоб зрозуміти» передбачає пошук ключових
слів і фраз, які в загальному вигляді формулюють основні проблеми, що
обговорюються;
• мета «краще запам’ятати інформацію» потребує володіння
різноманітними мнемонічними техніками, найбільш відомі з яких — ведення
записів, повторення, перефразування почутого, візуалізація (тобто асоціація
імен, місць, цифр із конкретними візуальними образами);
• мета «аналіз та оцінка змісту» вимагає вміння
розпізнавати помилки в аргументах і твердженнях відправника інформації,
здатності розрізняти факти й оцінки.
Важливим для слухання є вміння керувати емоціями. Почуття
страху, горя, сильні емоційні переживання можуть знижувати спроможність чути
інформацію. Людина може особливо емоційно реагувати на ті чи інші слова: у
когось сильні емоції викликає слово податки, а в когось — дитина.
Такі реакції зумовлені досвідом людини, життєвими травмами. Усвідомивши, які
саме слова й теми викликають сильні емоції, ми дізнаємося, що нам потрібно для
самоконтролю: закрити для себе цю тему або сприймати її неуважно, поверхово.
Отже, треба постійно тренуватися й удосконалювати вміння чути співрозмовника.
Моделювання аудиторії
Аудиторія слухачів завжди різна й конкретна, тому точних
рецептів успішної роботи з нею ніхто не може дати зі стовідсотковою гарантією,
навіть найталановитіші ритори. Але є кілька чинників, які можна задіяти для
підкорення аудиторії. Умовно виокремлюють такі аудиторії: прихильна, байдужа,
ворожа (навіть агресивна) і комбінована, що поєднує як прихильних,
так і байдужих чи ворожих слухачів. Оратор має передбачити, як не втратити
прихильних, зацікавити байдужих і заспокоїти агресивних. Досягти цього може
тільки той, хто розуміє людську душу й знає причини, які викликають спалах чи
заспокоєння.
Для цього оратор має бути красномовним, освіченим,
говірким, швидким і зібраним у нападі, який треба наповнити вишуканістю й
благородністю, і вміти швидко відбити напад, щоб не розбурхати аудиторію.
Для заспокоєння агресивних слухачів потрібно: 1) ненависть
приборкувати доброзичливістю, а озлоблення нівелювати співчуттям; 2) вправно
використовувати жарти; 3) пропонувати менше теорії та більше фактів, цікавих
історій.
Щоб установити взаємодію з аудиторією, оратор повинен:
• добре знати предмет розмови;
• ураховувати потреби та настрої аудиторії;
• говорити просто та жваво;
• тримати зоровий
контакт зі слухачами;
• на ходу визначати реакцію слухачів і вносити зміни як у
зміст, так і в методику викладення матеріалу;
• намагатися бачити в кожному слухачеві співбесідника,
товариша й не дивитися зверхньо на аудиторію;
• залучати слухачів з перших хвилин до активного
обговорення питань.
Моделювання аудиторії означає, що промовець має добре
знати слухачів, готуватися до зустрічі з ними, передбачати, де й коли можуть
виникнути непорозуміння, а головне впливати на слухачів за допомогою матеріалу
й майстерності мовлення так, щоб прихильні слухачі дістали задоволення від
вашої промови, байдужі стали зацікавленими, а агресивні — спокійними.
Налагодження контакту з аудиторією
1.Зоровий контакт з аудиторією. Не можна
починати виступ, не встановивши зоровий та емоційний контакт з
аудиторією.
Спочатку усміхніться, якщо ви хвилюєтеся, застосуйте прийом
«трьох приємних облич», про який ішлося в попередньому параграфі. Якщо зал
великий, вас засліплюють софіти, то зоровий контакт треба імітувати. Згадайте,
як виходить на сцену балетний танцівник. Зупинившись, оглядає зал зліва направо
— і, витримавши паузу, починає своє перше па. Він нічого не бачить під
прожекторами, проте в глядачів з’являється абсолютна впевненість, що він бачить
їх і танцює тільки для них. Публічний виступ тільки тоді по-справжньому
успішний, коли всі глядачі дивляться на вас. Тому, коли ваші очі адаптуються до
яскравого світла, починайте переводити погляд з обличчя на обличчя. Повірте,
вони це оцінять. Зоровий контакт — це не тільки спосіб установити зв’язок із
слухачами й донести до них потрібну інформацію, а й можливість відчути
зворотний зв’язок з аудиторією: наскільки аудиторія зрозуміла сказане (може,
треба щось повторити); чи не стомлені слухачі (може, треба зробити перерву); чи
цікава їм тема (може, час перейти до
інших питань); чи цікаві ви для аудиторії (може, треба
змінити оратора).
Зближенню зі слухачами сприяють:
• доброзичливість, що виражається в усмішці й довірливому
тоні голосу;
• природність;
• розкутість;
• розмовна манера спілкування;
• вільні жести й рухи.
2.Мовні прийоми утримання уваги аудиторії.
Якою цікавою не була б тема вашої промови, усе одно аудиторія згодом
стомлюється, тому озбройтеся такими мовними прийомами утримання її
уваги:
• використання риторичних фігур: ставте запитання
аудиторії й самі на них відповідайте («Чи знаєте ви, хто із жінок першою почав
носити брюки? Коко Шанель!»);
• хоч іноді перетворюйте свій монолог на діалог: давайте
можливість слухачам висловлювати свої думки вголос, але кількома словами;
• періодично ставте запитання: «Чому?» — це стимулює
пізнавальну активність слухачів;
• використовуйте гумор, якщо він доречний: гумор допомагає
швидко завоювати аудиторію;
• періодично робіть короткі відступи від теми: це дає
можливість слухачам «відпочити»;
• іноді уповільнюйте темп розповіді й знижуйте силу
голосу: увага аудиторії в такі моменти посилюється (прийом «тихий голос»);
• апелюйте до власних думок («На якомусь етапі я засумнівався
(засумнівалася), чи правильно я все роблю…»);
• використовуйте тропи: епітети, метафори, порівняння,
гіперболи — вони додають виразності й емоційності вашим думкам;
• уживайте займенники ми, ви, ми з вами, а також
конструкції спробуймо зрозуміти, відзначимо, не повірите, уявіть собі,
повірте, прошу вас — ці слова забезпечують зворотний зв’язок з вами.
3. Поза й міміка оратора. Вигляд людини,
яка весь час стоїть нерухомо, стомлює аудиторію. Під час тривалого виступу
досвідчений оратор змінює позу. Крок уперед акцентує увагу на сказаному,
крок назад натякає на те, що слухачі в цей момент можуть трохи «відпочити». Але
не варто під час виступу постійно пересуватися по сцені. Доки не з’явиться
відчуття стійкості, треба повправлятися в стилі правильно стояти: ноги
розставити нешироко (приблизно на 8–12 см — залежно від зросту); носки мають
бути злегка розсунуті; одна нога трохи виступає вперед; коліна гнучкі; у плечах
і руках немає напруження; шия й голова можуть бути трохи висунуті вперед щодо
грудної клітки; живіт підтягнутий, але не настільки, щоб це заважало вільному
диханню.
Правильна поза додає впевненості оратору й не відволікає
слухачів від його промови. Основним показником почуттів оратора є вираз його
обличчя. Міміка стимулює емоції аудиторії, вона здатна передавати різні
переживання. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих, тому обличчя має
виражати доброзичливе чи навіть дружнє ставлення до слухачів. Щоб мати уявлення
про свою міміку під час розмови, необхідно практикуватися перед дзеркалом і
вивчати своє обличчя: що відбувається з бровами, з чолом; чи не занадто стримана
або широка ваша усмішка. Може бути так, що обличчя мовця під час розмови
взагалі нічого не виражає. У такому разі треба повправлятися в ослабленні й напружуванні
мускулатури обличчя: вимовляти фрази з різними емоціями (сумом, радістю, співчуттям,
здивуванням та ін.) і спостерігати за тим, щоб міміка теж брала в цьому участь.
4.Жести оратора — це будь-які рухи рук, що
підсилюють враження від висловлюваних ідей. Вони мають бути стриманими, адже
надмірна віртуозність не прикрашає мовця й може викликати іронію або
роздратування. Від важливих жестів, що сприяють успіху промови, треба
відрізняти безглузді, механічні: струшування головою, поправляння волосся чи
одягу, вертіння ручки та ін. Найкращі жести ті, що не заважають слухачеві
сприймати інформацію й органічно зливаються зі змістом промови.
Види жестів:
• емоційні жести посилюють логічний наголос: стиснутий
кулак, овальний рух руки та ін.;
• указівні жести використовують лише тоді, коли є
предмет, наочне приладдя, на які можна вказати (спрямувати в той бік руку,
ручку чи указку);
• символічні жести передають певну інформацію: жест
категоричності (шабельна відмашка пальцями правої руки); жест протиставлення
(руки виконують у повітрі рух «там» і «тут»); жест роз’єднання (долоні
розкриваються в різні боки); жест узагальнення (описування овалу в повітрі
одночасно двома руками); жест об’єднання (пальці чи долоні рук з’єднуються).
У явіть, що вам дали завдання виступити на
тему «Населення Києва: демографічна ситуація». Чи можете ви виступити без
підготовки? Розкажіть, як би ви готувалися до виступу на цю тему. Порівняйте свій
варіант підготовки з викладеним нижче.
Текст — невід’ємна
частина людської діяльності. Ми спілкуємося не окремими звуками чи словами, а
текстами.
Типологія текстів
дуже строката: вони бувають усні і письмові; у формі монологу або
діалогу; спонтанні і підготовлені; призначені для
однієї людини або для великої аудиторії та ін. Основними
ознаками тексту є інформативність, комунікативність, цілісність, завершеність,
зв’язність, членованість і лінійність.
Текст виступу
потребує попередньої підготовки, загальний алгоритм якої такий:
вибір теми → формулювання мети → складання плану →
збирання матеріалу → робота над конспектом → репетиція
1.Визначення теми. Тема — це те, про що ведуть
мову. Тему для виступу ви вибираєте самі, також вам можуть її
запропонувати. Коли ви вибираєте тему виступу, зважайтена:
а) основні
інтереси аудиторії (ураховуйте вікові особливості, рівень освіти слухачів, їхні
запити, соціальний статус);
б) новизну (погодьтеся,
нікому не цікаво слухати про щось давно відоме);
в) закладений
конфлікт у змісті (люди люблять стежити за суперечкою або змаганнями, тому
якщо у вашій доповіді будуть «за» і «проти», розкриті сильні і слабкі сторони,
то вас слухатимуть уважно).
Порівняйте дві теми:
1) «Смайлик як засіб вираження емоцій у соцмережах» і 2) «Чи має смайлик шанс
стати в майбутньому розділовим знаком?» Тож у другій темі закладено конфлікт:
смайлик (!) у суворій системі правописних норм. Ця тема із самого початку
викличе непідробний інтерес аудиторії.
Тема не повинна
бути багатослівною: що менше слів, то краще. Теми, що мають у формулюванні
понад 10 і більше слів, — не дуже вдалі, адже читач (слухач), поки дочитає таку
тему до кінця, може забути її початок. Отже, одна з вимог до формулювання теми
— лаконічність. Зазвичай теми формулюють називним реченням (Флора
Закарпаття) або питальним (Чи готова Україна стати членом НАТО?). Не
вводьте в тему незнайомі слова: вони можуть відштовхнути слухачів або викликати
негативне ставлення до виступу. Уникайте надто загальних назв, адже вони
потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу.
Вдала назва теми виступу якоюсь мірою налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття
майбутньої промови.
2. Формулювання
мети. Необхідно чітко
уявляти, з якою метою виголошують промову, якої реакції слухачів ви
добиваєтеся. Що ви бажаєте: тільки що-небудь пояснити чи просто розповісти? Хочете змінити свою думку або переконати аудиторію
що-небудь зробити? Потрібно мати на увазі, що мету виступу треба формулювати не
тільки для себе, а й для своїх слухачів. Чітке визначення цільової настанови полегшує
сприйняття ораторської промови та налаштовує аудиторію.
Мета буває загальна
і конкретна: загальна визначає, якої реакції ви хочете добитися, що оратор хоче
викликати в слухачів (розважити слухачів, задовольнити цікавість, надихнути,
переконати, спонукати до дії); конкретна мета чітко показує, що слухач
повинен знати, почувати й робити, вона виражена в самому змісті промови.
3. Складання плану. Часто план
сприймають як щось сухе та вторинне, що обмежує свободу думки. Насправді він
подібний до скелета, що тримає на собі м’язи, шкіру тощо: без кісток не було б
опори. Плани бувають трьох видів: простий (у вигляді простих речень), складний
(у вигляді простих речень із підпунктами) і цитатний (замість
простих речень — цитати).
Запишіть план на окремому аркуші. З часом якісь підпункти
ви, можливо, скасуєте, а натомість уведете інші. З античних часів прийнято
схему промови: вступ — основна частина — висновки. Саме цій схемі й має
відповідати план.
4. Збирання матеріалу. Матеріал
можна добирати з багатьох джерел. Прочитайте кілька журнальних статей, зберіть інформацію
з різних інтернет-джерел, розкрийте бачення різних авторів, зіставте їх,
поспілкуйтеся з оточенням, запишіть думки та факти, що спадають на думку й про
які ви читали. Основними джерелами накопичення матеріалу є: 1) особистий
досвід; 2) роздуми й спостереження; 3) інтерв’ю та бесіди; 4) читання.
Необов’язково завжди використовувати всі джерела, але
треба обмірковувати питання й працювати з книжками.
Нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для
промови можна черпати з:
• офіційних документів;
• науково-популярної літератури;
• довідкової літератури (енциклопедії, довідники з різних
галузей знань, словники, бібліографічні покажчики);
• художньої літератури;
• періодичних видань;
• різних інтернет-ресурсів;
• результатів соціологічних опитувань.
Краще використовувати не одне джерело, а декілька.
5. Робота над конспектом. Конспект виступу найкраще починати робити не в зошиті чи на великому
аркуші, а на картках. Набір компактних карток завжди можна розкласти перед
собою на столі, змінювати їхню послідовність, як вам потрібно. Для створення
конспекту радимо дотримуватися таких правил:
• користуйтеся повними реченнями;
• використовуйте загальноприйнятий спосіб визначень,
записуйте їх у вигляді пунктів і підпунктів — кожне визначення (положення) з
нового рядка;
• уникайте складних суджень;
• користуйтеся твердженнями.
Після цього картки треба розкласти в логічній послідовності
й переписати їх як звичайний текст, щось додаючи, поширюючи, а від чогось,
можливо, і відмовляючись. Далі потрібно працювати над стилем: чи відповідають
вибрані слова меті промови й аудиторії, до якої вона буде звернена; чи не
будуть якісь слова випадати із загального тексту стилістично. З’ясуйте, чи не
перевантажений ваш текст термінами, цитатами, фактами й прикладами. Після цього
відредагуйте конспект: узгодьте речення між собою, уніфікуйте пункти й
підпункти промови, додайте потрібні позначки.
Зробіть розмітку тексту знаками партитури: підкресліть
слова, на які падає логічний наголос (риска); позначте тривалі паузи для створення
інтриги або зацікавлення мате ріалом (//); поставте стрілки, що передають
підвищення тону ( ) або його зниження ( ); візьміть у лапки слова, які треба
вимовити з іронією, якщо є така потреба.
6. Репетиція.
Ораторам-початківцям перед виступом необхідно потренуватися ви- голошувати
промову вдома (уголос або про себе). Це допоможе визначити час звучання (100–120
слів на хвилину — найсприятливіший темп для аудиторії). Під час виступу можете
дивитися в дзеркало. Розробіть систему жестів, попрацюйте над виразом обличчя.
Радимо записати виступ на диктофон, а потім прослухати
його — це дасть можливість почути себе з іншого боку, ніби зовні, і помітити
певні недоліки. Ще антична риторика приділяла багато уваги естетиці
тексту. На першому занятті з практичної риторики ми вже згадували, що
римський ритор Квінтіліан (І ст. н. е.) уважав риторику мистецтвом
говорити витончено, тобто такі категорії, як краса, вишуканість,
витонченість у вираженні думок, мають велике значення для справжнього оратора.
Промова має приносити слухачам й естетичне задоволення,
тому не зайвими у вашому тексті будуть тропи (звичайно ж, якщо ваш
виступ не наукової тематики): антоніми (прийом контрасту), гіперболи (для
посилення сприйняття), епітети (для творення образності); фразеологізми,
прислів’я та приказки. Не забуваймо, що елегантний стиль (зовнішній
вигляд), добре поставлений голос, природна міміка, виважені жести, правильна
поза теж належать до категорії естетичного. У людині має бути все прекрасним: і
форма, і зміст.
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
2. Виконати вправу № 6 на С.62. Уважно читайте завдання до вправи.
