Тема заняття: Школа "чистого мистецтва". Ф.М. Тютчев, А.А. Фет. Романтизм у США. Волт Вітмен збірка "Листя трави"
1. Переглянути відео -урок і написати конспект
https://www.youtube.com/watch?v=RY3iLdjxvJg
або прочитайте матеріали підручника:
Про школу «чистого мистецтва» в Російській поезії ХІХ ст.
У різні часи існування словесного мистецтва письменники зверталися у своїй творчості до важливих соціальних і суспільно- політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її надіями і хвилюваннями, розчаруванням і вірою у щасливе майбутнє.
Не стало винятком і ХІХ століття. У своїх творах митці цього періоду швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Водночас з’явився й інший напрямок розвитку літератури, орієнтований на теорію «мистецтва заради мистецтва». Ця творча концепція аж ніяк не перетиналася із політичними та суспільними сферами життя.
Ідеї «мистецтва для мистецтва» оформилися у самостійну теорію «чистого мистецтва» у середині ХІХ ст. Власне так зване «мистецтво для мистецтва» розпочало свою історію ще з часів Античності. А у середині XIX століття вона набула «нового дихання». Так, у Франції її прихильники — поети Шарль леконт де Ліль (1818-1894), Теофіль Готьє (18111872), Жозе-Маріа де Ередіа (1842-1905), Теодор де Банвіль (18231891) — об’єдналися у групу «Парнас» і надрукували три збірки «СучаснийПарнас».Назвагрупи «Парнас» походить від назви відомої гори у Греції, на якій, за уявленнями давніх греків, жили чудові музи мистецтва і сам бог поезії Аполлон. Сьогодні це слово асоціюється з мистецтвом, є символом поезії.
У Франції в 70-ті роки ХІХ ст. «парнасцями» почали називати поетів, які оспівували не щось буденне, а тільки справжню красу, природу і кохання. «Парнасці» ретельно «шліфували» кожен свій твір, кожен його рядок. Художня досконалість творів, прагнення відкривати нові поетичні обрії перетворили творчість представників цієї літературної групи на визначне художнє явище. «Парнасці» використовували культурні надбання попередніх епох і особливо захоплювалися романтизмом. Від романтизму вони успадкували його прагнення до екзотики, неприйняття сучасного їм світу, оспівування страждання й самотності. Водночас їх не влаштовував емоційний суб’єктивізм романтиків, які звеличували творчу розкутість митця. Не притаманна їм була й бунтівна сила романтизму. З презирством вони ставились й до моралізаторства деяких творів реалізму, стверджуючи, що висока моральність притаманна лише високому мистецтву.
Важливу роль у теоретичному обґрунтуванні концепції «чистого мистецтва» відіграв французький літератор Теофіль Готьє. У передмові до свого роману «Мадемуазель де Мопен» (1836) він сформулював основні принципи цієї теорії, суть яких зводилася до того, що мета, заради якої існує мистецтво, — це, власне, саме мистецтво.
«Чисте мистецтво» — це умовна назва низки естетичних концепцій, що об’єднані утвердженням самоцінності художньої творчості, незалежності мистецтва від політики, суспільних вимог, будь-яких виховних завдань.
Проаналізуємо, який же сенс вкладався у слово «чисте». На думку представників цього напряму мистецтва, «чисте» — це, насамперед, духовно наповнене, досконале, ідеальне, абсолютно художнє. Пропагуючи естетику та красу, прихильники «чистого мистецтва» прагнули творчої свободи в ім’я утвердження принципів досконалого ідеалу мистецтва, «чистого», тобто незалежного від дріб’язкових потреб і політичних пристрастей. Вони вважали, що потрібно захистити поетичну своєрідність і чистоту ідеалів мистецтва.
Позиції «чистого мистецтва» своє безпосереднє відображення знайшли у поезії, адже це та сфера, де немає місця миттєвому, тимчасовому. Природа, любов, краса — от що має оспівувати лірика. Тому поети «чистого мистецтва» зверталися до світу філософських та психологічних проблем, відображали особисті переживання, красу та витонченість природи.
Віддаленість від життєвих проблем, протистояння «вічного» потребам дня, надчутливе художнє сприйняття природи — все це знаходить своє відображення у поезії «чистого мистецтва». Головні теми поезій — природа, кохання, мистецтво — розкриваються за допомогою таких особливостей поетики, як образність і музикальність, відточеність мови творів, нетрадиційність епітетів і порівнянь, домінування натяків і замовчувань.
Послідовники ідей «Парнасу» були і в Росії. Найяскравішими представниками «чистого мистецтва» в російській літературі вважаються Федір Тютчев і Афанасій Фет.
Федір Васильєв. Тополі (1870)
Творча спадщина Федора Івановича Тютчева (1803-1873) невелика — всього близько 400 віршів. За життя про його поетичне обдарування знало лише обмежене коло літераторів. Та й він сам не надавав особливого значення своїм віршам. Він був поетом не за професією, а за своїм призначенням.
Для розуміння всієї поезії Федора Тютчева важливе значення має вірш «Silentium»1.
1 Silentium (лат.) — мовчання.
Федір Іванович Тютчев (фото 1867)
Мовчи, заховуй од життя
I мрії, і свої чуття!
Нехай в безодні глибини
I сходять, і зайдуть вони,
Мов зорі ясні уночі:
Любуйся ними і мовчи.
Як серцю висловить себе?
Чи ж зрозуміє хто тебе?
Не зрозуміє слова він,
Бо думка висловлена — тлін.
Джерел душі не руш вночі:
Живися ними і мовчи.
В собі самому жить умій!
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівливих дум;
Заглушить їх буденний шум,
I зникнуть, в сяйві дня мручи,
Ти слухай спів їх і мовчи!
Переклад з російської Миколи Вороного
Єдність зовнішнього та внутрішнього світу людини, його душевна глибина — ось що перебуває під пильною увагою поета.
Поетична думка у цьому творі зосереджена на самоцінності внутрішнього життя людини. Своїм твором Ф. Тютчев проголошує, що людські почуття і переживання підкоряються тим самим законам світобудови, що і явища природи, і так само приречені на мовчання.
Кожна з трьох строф вірша несе своє певне смислове навантаження. Але всі ці частини об’єднані кінцевим рефреном «мовчи». У першій строфі поет застерігає читача від прагнення розповісти світові про свої почуття і думки. У другій строфі Тютчев розмірковує про те, чи зрозуміє тебе інша людина, — це вічне питання, тому що уявлення про життя, думки і почуття у всіх людей різні й суперечливі.
Енергійний і наполегливий заклик про мовчання уже змінюється холодним міркуванням, логікою:
Бо думка висловлена — тлін.
Джерел душі не руш вночі;
Живися ними і мовчи.
Людина, вважає поет, — це цілий всесвіт, глибини свідомості і душі якого нескінченні. Поет закликає людину знайти гармонію у власній душі. Тютчев радить: «I зникнуть, в сяйві дня мручи, Ти слухай спів їх і мовчи!»
«Як безсила людська думка, так само безсиле й людське слово. Не дивно, що в одному із найдушевніших віршів Тютчев подає нам такі суворі поради», — зазначає поет Валерій Брюсов.
Художні образи Федора Тютчева народжувалися внаслідок миттєвих вражень, про які він розповідав своєю неповторною мовою. Оскільки для нього, за словами російського письменника і журналіста Івана Аксакова, жити — означало мислити. Він нічого не вигадував, а просто записував те, що бачив і відчував. Можливо, саме тому його поезія наповнена відчуттям гармонії світобудови. І, напевно, тому йому вдалося створити свою художню модель Всесвіту.
Поезія Афанасія Афанасійовича Фета (1820-1892) — яскравий зразок «чистого мистецтва», яке сповідує ідеали краси. Основні теми творчості митця — природа і кохання. Фета вважають неперевершеним майстром пейзажу; поет був до нестями закоханий у природу, чудово передавав її красу, барви, звуки, запахи. У ліриці Фета можна зустріти мальовничі картини усіх пір року і доби, та найбільше поетичних замальовок весни і ранку. Фетові пейзажі свіжі й нові, поет тонко деталізує картини природи, намагаючись пізнати її суть. Так, Тютчев у вірші, присвяченому Фету, назвав його улюбленцем Природи, якому дано під зовнішнім її покровом прозрівати саму «Велику Матір». Занурюючись у світ природи, Афанасій Фет шукав у ньому відповідність своєму душевному стану, тому милування ліричного героя краєвидами викликає у нього бентежне почуття закоханості, як, скажімо, у відомому вірші «Я прийшов до тебе, мила...». Природа і любов у поезії Афанасія Фета поєднуються, становлять єдине ціле.
Найбільш довершеною часткою любовної лірики поета вважають твори, присвячені Марії Лазич, які створювалися поетом протягом 36 років. Серед них вірш «Шепіт... Ніжний звук зітхання»:
Афанасій Афанасійович Фет (фото 1860-і)
Шепіт... Ніжний звук зітхання.
Солов’їний спів.
Срібна гра і колихання
Сонних ручаїв.
Ночі блиск. Тремтіння тіней.
Тіні без кінця.
Ненастанні, дивні зміни
Милого лиця.
У хмаринках — пурпур рози.
Відблиск янтаря.
І цілунків пал, і сльози,
І зоря,зоря!
Переклад з російської Максима Рильського
У цьому вірші Афанасія Фета йдеться про те, як на зміну ночі приходить світанок і в стосунках між закоханими після освідчення настає ясність. Якщо ви уважно читали, то помітили, що у вірші відсутні дієслова; між тим, твір передає динаміку нічного життя природи і людських почуттів. Дія розвивається паралельно між людьми і природою, цей паралелізм є основним принципом будови вірша. Автор зобразив ніч як зміну багатозначних миттєвостей, як потік подій. У вірші «Шепіт... Ніжний звук зітхання...» повна ліричних подій літня ніч змальована як прелюдія, початок щастя і радісного дня нового життя.
Любовна лірика Афанасія Фета світла, ніжна і життєдайна; його вірші позбавлені відтінку трагічності, хоча й трапляються поезії, сповнені глибокого суму. Солодке хвилювання, щасливе страждання, радісні муки — усі ці переживання поєднують протилежні почуття, і саме так утверджується в ліриці Фета всеосяжна, всеперемагаюча сила кохання, вічна краса.
2. У своєму конспекті дайте відповіді на питання:
1. Поясніть, як ви розумієте, що таке «мистецтво для мистецтва».
2. Розкрийте поняття «чисте мистецтво».
3. Напишіть, що вам відомо про літературну групу «Парнас».
4. Заповніть таблицю " про життя й творчість Федора Тютчева"і Афанасія Фета".
5. За допомогою конкретних прикладів доведіть, що Ф. Тютчев і Фет є представниками поезії «чистого мистецтва».
6. Розкрийте тематику лірики Ф. Тютчева і Афанасія Фета.
3. Опрацювати і написати конспект:
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ АМЕРИКАНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
Слід відзначити, що ця класифікація є досить умовною. Так, у її межі не вписується творчість такого яскравого романтика, як Едгар Аллан По, який хронологічно є близьким і до письменників першого періоду, оскільки писав у 30-40-і роки ХІХ століття. Однак його твори за своєю світоглядною основою й загальним настроєм відповідають другому періоду. Саме тому багато хто з дослідників відносить його творчість до так званого перехідного періоду. У час розквіту американського романтизму розпочав свою письменницьку діяльність великий реформатор поезії Волт Вітмен, у чиїй творчості поєднано і романтичні, і реалістичні елементи. Реалістичні риси також наявні й у творчості Генрі Лонгфелло. На відміну від багатьох представників другого періоду, твори цих обох письменників пронизують оптимістичні ноти.
Ньюелл Конверс Вайет. Ілюстрація до роману Дж.-Ф. Купера «Останній з могікан» (1919)
Одним із улюблених авторів сучасних читачів є Джеймс Фенімор Купер, який уславився серією історико- пригодницьких романів про Шкіряну Панчоху («Піонери», «Останній з могікан», «Прерія», «Слідопит», «Звіробій»). Письменник створив образ благородного індіанця, який втілює в собі всі найкращі риси індіанського народу (таким є Чингачгук, Великий Змій).
Отже, романтики — творці національної літератури США. Вони опоетизували красу американської природи. Так, Мелвілла називають співцем морської стихії, а зі сторінок творів Купера в усій своїй величі постають предковічні американські ліси і безкраї прерії, якими подорожують його герої. Та головною заслугою цих письменників є те, що вони розкрили читачам багатобарвний світ уявлень і традицій індіанців, увиразнили найважливіші проблеми тогочасного американського суспільства. Слід відзначити, що видатні представники романтизму з глибокою повагою ставились до корінного населення континенту, обстоювали права поневолених народів. Своїми творами вони піднімали патріотичний дух молодої американської нації, сприяли подоланню непорозуміння між різними її представниками. Важливим є і те, що романтизм вивів літературу США на міжнародну арену, зацікавив світ творчістю американських письменників. Закінчення Громадянської війни ознаменовано утвердженням у літературі реалістичного напряму.
(Обкладинки творів американських письменників-романтиків)
Трансценденталізм як філософська основа творчості американських романтиків
Важливу роль у розвитку американської літератури, і зокрема духовному становленні Волта Вітмена, відіграв трансценденталізм.
Трансценденталізм — напрям у філософії, у якому вивчається те, що лежить за межами досвіду, те, що неможливо пізнати, зважаючи на досвід. Буквально трансцендентальний означає «той, що виходить за межі» (від лат. transcendens).
У 1836 році ряд американських письменників і філософів об’єднались у літературно-філософський «Трансцендентальний клуб», засновником якого став Ральф Волдо Емерсон1. Головна ідея клубу — істину людина пізнає трансцендентно, тобто ґрунтуючись не на досвіді, а інтуїтивним шляхом.
1 Ральф Волдо Емерсон (1803-1882) — американський поет і філософ, один з найвизначніших письменників і мислителів США.
Трансценденталісти оптимістично дивились на світ і обстоювали такі положення:
- у Всесвіті панують закони всезагальної гармонії, тому абсолютною нормою є добро, а зло — лише тимчасове відхилення від такої норми;
- люди від природи є добрими і прагнуть до істини; шукати істину потрібно серцем, а не логікою;
- головне завдання кожної людини — моральне самовдосконалення;
- усі люди, незалежно від їхнього соціального становища, є рівними перед Богом;
- порятунком від бездуховності є близькість до природи, постійна праця, обмеження своїх матеріальних потреб.
Слід відзначити, що трансценденталісти не лише проголошували означені ідеї, а й намагались усілякими засобами втілювати їх у життя. Так, вони займали активну позицію в боротьбі проти рабства, беручи в ній участь і словом, і конкретними справами. Один із прихильників цієї філософії Генрі Торо, доводячи на практиці необхідність повернення до природи, понад два роки усамітнено прожив у лісі. Цим він прагнув показати, що людина, відмовившись від матеріальних благ і скориставшись благами природними, очищає і розум, і душу.
Трансценденталісти неоднозначно ставились до США. З одного боку, вони наголошували на великому призначенні новоствореної країни, з іншого — критикували буржуазний шлях її розвитку. Їх обурювали ті негативні тенденції, які з’явились у житті американців: підміна духовних цінностей невгамовною жагою збагачення, нищення природи, корупція, поглиблення соціальної нерівності, взаємовідчуження людей.
4. Переглянути експрес урок по В. Вітмену збірка "Листя трави"і дати відповіді на питання:
https://www.youtube.com/watch?v=FdI9xBUxCb0
1. Де і коли народився Вітмен?
2. Провідні погляди поета?
3. Яку збірку і скільки років писав автор?
4. Провідний образ збірки?
5. Ідея збірки, проблематика і концепція поезій, що увійшли до збірки?
6. Чому про Вітмена пишуть, що він був чужим в Америці?
7. Які асоціації викликає у вас вислів листя трави? Як ви думаєте, що він може символізувати?
5. Вивчити одну поезію на вибір або Фета, або Тютчева, що розглядали на уроці.
