Тема заняття: іменники жіночого й чоловічого роду, назви людей за видом діяльності.
1. Завдання на повторення.
а) Перекласти слова , визначити рід іменників.
Боль, дробь, корь, накипь, насыпь, посуда, продажа, путь, пыль, Сибирь, степень, степь, собака, запись, подпись, тополь, шатер, перепись.
б)Замініть подані вирази одним словом — іменником спільного роду.
□ Людина, яка пише лівою рукою — лівша
□ Людина, яка багато теревенить —...
□ Той, хто плаче без причини —...
□ Неуважна людина —...
□ Працівник пошти, який розносить газети та журнали —...
□ Людина, у якої немає батьків —...
□ Працьовита людина —...
□ Неуважна людина — ...
2. Ознайомтеся з текстом.
Чи погоджуєтесь ви з автором тексту щодо вживання іменників на позначення назв осіб за професією, посадою, званням, видом діяльності?
У «Юрті Ворона» Івана Єфремова мені запам’ятався діалог старого робітника Фоміна з геологом Александровим.
«Фомін насупився, зітхнув і, щоб перевести розмову, запитав:
— Дружина ваша, вона теж геологом працює?
— Так,— усміхнувся Александров,— справжня геологиня!
— Як це ви сказали — геологиня? — перепитав Фомін.
— То я навчився називати від студентів. Мені подобається, і, здається, так правильніше.
— Чому правильніше?
— Та тому, що в царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...»
Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками — назвами професій, звань, посад — трапляються такі, у яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо «потрібен соціолог», усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності.
Важливо знати й особливості того типу мовлення, у якому це слово переважно вживається, — наукового та ділового функціональних стилів. Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки. У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.
Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) у такому випадку.
Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса — до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII-VI ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поеткаозначають жінка, яка пише вірші. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі» (Леся Українка).
І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом — жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду — директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.
3. Опрацювати параграф № 49, С.157, пригадати іменники ж.р, ч.р.
4. Складіть речення з поданими нижче словами на означення осіб чоловічої та жіночої статі. Поміркуйте, у яких функційних стилях перевага віддається іменникам чоловічого роду для називання цих професій, посад, учених звань тощо. Які форми жіночого роду можливі лише як розмовно-просторічні?
Академік, геолог, декан, директор, доктор, доцент, друкар, інженер, кандидат, керівник, коректор, машиніст, механік, муляр, нотаріус, організатор, психолог, професор, редактор, ректор, суддя, токар.
Немає коментарів:
Дописати коментар