15.06.2020 ІІ курс ПМ - 18 Українська література

Шановні студенти, крін робіт чекаю  на Вайбер.


Тема заняття: Література рідного краю

1. Прочитати і написати конспект про письменника рідного краю на вибір

отець М. Сарма-Соколовський у віці 20 років, в'язень совєцького табору.

   

За родовідом він нащадок давніх козаків. Народився 19 травня 1910 року у с. Хороше Петропавлівського району Дніпропетровської області в сім'ї священника Української Автокефальної Православної Церкви. Батько загинув у 1933 року при загадкових обставинах. Хлопцем вступив до Миргородської художньо-кераммічної школи, де вчителем малювання у нього був Фотій Красицький, внучатий небіж Тараса Шевченка. Там же, у Миргороді, перейняв гру від кобзаря Івана Яроша. Разом з ним кобзарював, удосконалюючи кобзарське мистецтво. Згодом переїхав до Дніпропетровська, де за причетність до Спілки Української Молоді (СУМ) був заарештований обласним ГПУ в 1929 р. Засуджений і засланий на 5 років до Карелії (УСЛОН, УСЛАГ, БЕЛ БАТЛАГ). Здійснивши втечу з-під варти, під вигаданим прізвищем вступив до Київського художнього інституту.     На початку війни, ешелон, в якому знаходився М. Соколовський, було розбомблено і юнак був змушений вернутись до Полтави. В окупованому німцями місті брав участь в оунівському підпіллі. У 1942 р. пішов стопами батька - майбутній кардинал Мстислав Любачівський висвятив його в сан священника УАПЦ. В одному з своїх віршів він пише: Мені докоряють, що атеістична моя дорога, що все на ній гине... Брехня! Я вірю в Бога, І в мені не гасне його ватра, Але одне. "Господи помилуй!" Без України- нічого не варте! ( "Моя віра")    С. Микола отримав церковний приход в одному з буковинських сіл. Наприкінці 1944 р. під час церковної служби був затриманий кагебістами, але по дорозі втік і приєднався до оунівського підпілля на Івано-Франківщині. За свої погляди, за те, що не бажав бути рабом на рідній землі, М Соколовський зазанав жорстоких поневірянь від московсько-совєтського режиму.     У 1948 р. натрапив на засідку... І вирок - смертна кара, яка була замінена на 25 років радянських таборів. На такий же термін було засуджено дружину, двох братів і чоловіка сестри. В таборах Інти, Абезії, Мордовії його деякою мірою рятувало те, що він був художником. Крадькома писав вірші. Там же власноруч виготовив бандуру-мазепинку і відводив душу в колі друзів каторжан. Після смерті Сталіна в'язні створюють ансамбль бандуристів ГУЛАГу м. Інти. Отак, творчо обдарована особистість, яка природньо любила свою Україну, змушена була 17 років поневірятися за колючими дротом.      Останні роки життя Микола Соколовський був священником УАПЦ у місті Новомосковську, де й помер. Павло Трохимович Кононенко (1900 - 1971) — український поет і письменник. Народився в селі Івано-Михайлівка Новомосковського району. Павло Кононенко один із тих, хто створював у 30-ті роки спілку письменників Дніпропетровщини, розділив долю репресованих письменників, довгі роки змушений був мовчати, а все ж зумів повернутись до літературного життя, став взірцем для молодих поетів. Батько Павла Трохимовича працював машиністом у магната Родзянка, Павло 1914 року закінчив Юр’ївське двокласне училище, але змушений був піти у найми. Згодом працював кочегаром на паровику, молотобійцем на заводі у Павлограді. Понад 20 років Павло Кононенко прослужив в армії, пройшов шлях від командира зводу до начальника штабу батальйону, викладав тактику у військовому училищі. Перший вірш поета побачив світ 1927 року, на початку 30-х вийшли три його поетичні збірки: «Ми йдемо вперед», «В один голос», «Наступ». 1937 року Павло Кононенко вступив до Дніпропетровської спілки письменників і, прагнучи поглибити знання, до Літературного інституту. Але наступного року його заарештували і заслали до Сибіру. До літературної творчості письменник повернувся вже у 50-х роках після реабілітації. Був, як сам гірко жартував, «поетом без книжок», бо ж після арешту все його творче надбання знищили, але не опустив руки, не зневірився. Включився у журналістську роботу, працював з обдарованою молоддю, писав. 1960 року вийшла невеличка книжечка «Незабутнє», через рік – «Заради щастя», згодом – «Гостра могила», «Гомін у хащі». Поетична збірка Павла Кононенка «Осінні акварелі» побачила світ 1970 року. Через рік 14 березня 1971 його не стало.