26.04.2022 ІІІ курс Г М - 19 Українська мова за професійним спрямуванням ( практичн.зан.- 2 год.)

 Практичне заняття № 12 

Тема заняття: Вживання дієслівних норм. Складні речення.

Навчальна: узагальнити й систематизувати знання студентів про синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень; удосконалити навички правильно будувати синтаксичні конструкції при складанні професійних текстів

Розвиваюча: розвивати комунікативні навички, вміння грамотно та доречно користуватися мовним матеріалом;

Виховна: виховувати повагу до рідної мови.

 

План 

1. Дієслівні форми на -но, -то.

2. Невластиві українській мові пасивні конструкції.

3. Складне речення з безсполучниковим та сполучниковим сурядним і підрядним зв’язком.

Література

Основна

1.    Антонюк Т.М., Борис Л.М., Стрижаковська О.С. Українська мова (за професійним спрямуванням). Навчальний посібник для студентів ВНЗ I-II рівнів акредитації. – Чернівці: «Місто», 2012.

2.    Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери. Навчальний посібник. – К.: «А.С.К.», 2008.

3.    Зубков М. Сучасна українська ділова мова. – Харків: Співак В.Л., 2010.

4.    Російсько-український словник сталих науково-технічних та економічних зворотів /За ред. Пономаренка В.С.– Харків: Харк. нац. екон. ун-т., 2007. – 151с.

Додаткова

1.    Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення Навч. посіб. — К.: ВЦ "Академія", 2007. — 360 с.;

2.    Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум / Навчальний посібник / За ред. Т.В. Симоненко. – К.: ВЦ «Академія», 2009.– 272 с.

 

 

Тема заняття: Вживання дієслівних норм. Складні речення.

1. Дієслівні форми на -но, -то.

Особливе місце у фахових текстах посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об’єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Ці конструкції зазвичай розглядають як різновид безособового речення.

Конструкції з дієслівною формою на -но, -то є завершальною ланкою ланцюжка пасивних конструкцій у процесі нейтралізації суб’єкта – виконавця дії: Верховна Рада прийняла закон → Закон прийнятий Верховною Радою → Закон прийнятий → Закон прийнято. Через походження, а також те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте, виходячи з поданих вище дефініцій активна конструкція і пасивна конструкція, речення з формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком.

Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку результативності й минулості: вони виражають недавно завершену дію. У зв’язку з цим їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було. Конструкції зі словом було використовують зрідка, щоб підкреслити те, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в минулому часі, наприклад: страва була деталь було нагріто в печі, а потім занурено у воду. У вислові це буде зроблено підкреслено, що дія обов’язково відбудеться та завершиться в майбутньому.

Конструкції з дієслівною формою на -но, -то семантично відрізняються від означено-особових речень. Наприклад, вислів якість гарантовано інформує, що вже хтось ужив заходів, щоб забезпечити якість. А у вислові якість гарантуємо підкреслено, що саме ми продовжуємо вживати потрібних заходів, але вони ще не пройшли випробування часом.

Узагалі, коли з логічних причин не може бути діяча, то й не можна вживати безособову дієслівну форму на -но, -то. Наприклад: Неправильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ. Правильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ.

Поширеною стилістичною помилкою фахових текстів є введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною радою. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. По-перше, ці конструкції передають поняття «хтось зробив». По-друге, дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-виконавця. Тому речення з ними граматично безпідметові, бо в них узагалі не може бути діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но, -то. Наприклад: Закон прийнято.

Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?). Порівняймо два речення:

Неправильно: Наказ підписано сьогодні (ким?) директором.

Правильно: Наказ підписано (чим?) ручкою.

Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка – це знаряддя, а директор – діяч. У цьому можна додатково пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення Директор підписав сьогодні наказ – природне і заміняє помилкову конструкцію. А речення Ручка підписала наказ – неприродне, бо ручка не може сама підписувати, вона – знаряддя писання.

Отже, безособову дієслівну форму на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де не вказано особу-діяча. Тому правильно писати: його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось), але його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

 

2. Невластиві українській мові пасивні конструкції.

На відміну від розглянутих вище активних конструкцій, пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності/відсутності в реченні виконавця дії у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка – пасивні конструкції з дієсловами пасивного стану на -ся та з пасивним дієприкметником доконаного виду.

Характерною ознакою трикомпонентних пасивних конструкції з дієсловами пасивного стану на -ся є те, що логічний суб’єкт, який за змістом означає діяча і має бути підметом, чомусь став додатком в орудному відмінку, а натомість логічний об’єкт, на якого фактично спрямована дія і який має бути додатком, став підметом. Наприклад: Диплом захищається студентом; Нами надсилається Вам… А щоб показати протилежний природному напрямок дії, у наведених вище прикладах ужито пасивну форму дієслова-присудка на -ся. Обидві наведені конструкції неприродні. Дієслово захищатися можна вживати лише як зворотне: захищати себе. Тому перше речення треба зробити активним: Студент захищає диплом. А замість другої пасивної конструкції доцільно вжити означено-особове речення: Надсилаємо Вам...

Не можна вживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловами на -ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який. Замість помилкової конструкції Треба враховувати час, що витрачається на ремонт слід вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення Треба враховувати час, витрачений на приготування страви. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною:

Пасивна конструкція: Цей порядок поширюється на всі продукти, що ввозяться в Україну.

Активна конструкція: Цей порядок поширюється на всі продукти, що їх ввозять в Україну.

3. Складне речення з безсполучниковим та сполучниковим сурядним і підрядним зв’язком.

Слово викладача.

Складне речення - це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну і інтонаційну єдність.

Складне речення характеризується такими ознаками:

     поліпредикативність;

     особлива структурна схема;

     семантична і інтонаційна цілісність, завершеність.

Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, тобто простих речень, поєднаних в єдине ціле. Наприклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (Рил.).

Особлива структурна схема складного речення проявляється в тому, що воно в порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію, воно будується не із слів і словосполучень, а із простих речень, розташованих у складі складного речення за певною схемою.

Основними засобами поєднання предикативних частин (простих речень) в єдине структурне ціле є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова), співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних предикативних частинах складного речення, лексичні елементи, порядок розміщення самих предикативних частин.

Інтонація є універсальним засобом зв'язку предикативних одиниць (простих речень) в єдине ціле, чим є складне речення. Водночас інтонація служить засобом вираження семантичних відношень між частинами складного речення. Інтонація може бути різних типів: перелічення, протиставлення, зіставлення, зумовленості, з'ясувальності.

Сполучники служать засобом поєднання предикативних частин складного речення(простих речень) в одне ціле, а також передають синтаксичні відношення між частинами складного речення. Розрізняють сполучники сурядності і сполучники підрядності. Сполучники сурядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення в складному реченні. Сполучники підрядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльні відношення. Сполучні слова пов'язують між собою в одне ціле частини складнопідрядних речень, виявляють синтаксичні відношення між частинами, з'являються одночасно і членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники у різних відмінкових формах (хто, що, який, котрий, чий) і прислівники займенникового походження (як, де коли, куди та ін.).

Залежно від структури складних речень, від засобів поєднання предикативних частин в одне ціле усі складні речення поділяються на дві основні групи:

1)     сполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою сполучних засобів та інтонації;

2)     безсполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою тільки інтонації.

Сполучникові складні речення залежно від того, за допомогою яких сполучників поєднуються їхні предикативні частини, поділяються на дві структурно-семантичні групи:

1)   Складносурядними називаються складні речення, частини яких незалежні одна від іншої і граматично поєднуються сурядними сполучниками. Наприклад: Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снуюють (Івг.).

2)  Складнопідрядними називаються складні речення, частини яких залежні одна від одної і граматично поєднуються підрядними сполучниками. Наприклад: Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою (Сос.).

Практичне завдання:

 Завдання 1. Узгодити присудок із підметом.

Три студенти відділення організації виробництва і технології обслуговування (виконав) завдання з української мови. Більшість працівників ресторану (попрацював) над інтер’єром закладу. Двадцять чотири студенти (з’явився) на консультацію з дисципліни «Менеджмент». Об’єднання «Світанок» (уклав) угоду про співробітництво. Усі, хто (пройшли) реєстрацію, будуть забезпечені запрошеннями на святковий вечір. Двадцять один працівник готелю (написали) заяву про відпустку.

Завдання 2. Відредагуйте речення, де порушений порядок слів.

1. Наведені в цьому розділі, текстові форми документів використовуватися можуть для укладання науково-технічної продукції. 2. За цим довогором несе відповідальність за неналежне виконання обов’язків орендар. 3. Сторони за взаємною згодою достроково мають право розірвати договір. 4. Під час перебування делегації з офіційним візитом неофіційні зустрічі організовують також. 5. За взаємною домовленістю визначається місце і час проведення переговорів. 6. Якщо цього не вимагає ситуація, ділові листи не повинні бути надто довгими.