16.03.2022 ІІІ курс ПМ - 19 Українська мова за професійним спрямуванням ( лекція - 2 год.)

 

Лекція № 2

Тема: Мовна норма. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови

Мета:

Навчальна: узагальнити й систематизувати знання студентів про особливості українського правопису та орфоепічні норми; удосконалити навички використовувати правила орфографії сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні;

Розвиваюча: розвивати комунікативні навички, вміння грамотно та доречно користуватися мовним матеріалом;

Виховна: виховувати повагу до рідної мови.

Студенти повинні:

знати правописні правила української мови;

вміти використовувати правила орфографії сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні.

Література

Основна

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник.

– К.: А.С.К., 2003.

2. Мацюк З.О., Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2006.

3. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алерта, 2010.

Додаткова

1.    Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення Навч. посіб. — К.: ВЦ "Академія", 2007. — 360 с.;

План

1.    Особливості українського правопису.

2.    Поняття орфоепії. Типи орфоепічних помилок.

3.    Поняття орфографії, її значення

4.    Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.

5.    Правопис складних іменників

6.    Правопис складних прикметників.

7.    Правопис прислівників.

 

 

 

 

 

 

Тема: Мовна норма. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови

    1.   Особливості українського правопису.

Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі.

У сучасному українському правописі застосовуються чотири принципи: фонетичний, морфологічний, історичний та розрізнювальний.

Ø За фонетичним принципом слова пишемо так, як чуємо їх у літературній вимові: птаство (від птах), товариство, убозтво (від убогий), серце, усний (від уста), проїзний (від проїзд).

Ø Морфологічний принцип вимагає, щоб та сама морфема завжди писалась однаково незалежно від того, як вона вимовляється. Наприклад, вимовляємо [росада], [рожчин], [агенство], [ш'іс:от], |хилис':а], [хилиц':а], але пишемо розсада, розчин (бо префікс роз-), агентство (бо агент), шістсот (бо шість), хилишся (бо хилиш), хилиться (бо хилить). За цим принципом найчастіше пишуться префікси, рідше — корені, суфікси, закінчення.

Ø Історичний (традиційний) принцип полягає в тому, шо слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше. Наприклад, за традицією звукосполучення шч позначаємо однією буквою щ (у старослов'янській мові ця буква позначала звукосполучення шт); вживаються букви я, ю, є, ї, ь тощо. У словах кишеня, минулий, лиман тошо пишемо букву и, а в словах левада, леміш, кочегар тошо — букву є, хоч написання цих букв ніяк не перевіряється. Те саме стосується й подвоєння букв в іншомовних назвах: Бонн, Брюссель, Ніцца.

Ø За розрізнювальним принципом однозвучні слова пишуться по-різному лише тому, що вони мають різне значення: кривий ріг і Кривий Ріг (місто), віра і Віра (ім'я), нагору (прислівник) і на гору (іменник із прийменником).

У цілому український правопис можна визначити як фонетично-морфологічний.

2.Поняття орфоепії. Типи орфоепічних помилок.

Орфоепі́я (грец. Ορθος — правильний, грец. Επος — мова, мовлення) — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам.

Типи орфоепічних помилок

          Вивчення правильної вимови забезпечує уникання орфоепічних помилок. Виокремлюють фонологічні та фонетичні вимовні помилки.

          Фонологічні вимовні помилки проявляються змішуванні фонем. Воно не тільки спотворює нормативну вимову, а й призводить до неправильного розуміння слова. Наприклад, при оглушенні кінцевих приголосних слово гриб сприймається як грип (хвороба), ніж – як ніш (родовий відмінок множини від слова ніша) тощо. До цієї групи орфоепічних помилок належить і заміна огубленого ненаголошеного звука [о] неогубленим [а]: масти’тися замість мости’тися, пора’ди – як пара’ди, воли’ – як вали’.

          Фонетичні вимовні помилки полягають у неправильному використанні варіацій фонем. Ці порушення не завжди змінюють значення слова і. як правило, спотворюють вимову. Прикладом фонетичних помилок є вимова шиплячого замість свистячого або свистячого замість шиплячого: скарпетки.

          Відхилення від орфоепічних норм зумовлені сферою спілкування, законом мовної економії, який у повсякденній вимові приводить до скорочення фонетичного складу слів і сполук; впливом іншої мови, просторіччя, діалектів, орфографії, недостатнім знанням вимовних норм.

3.  Поняття орфографії, її значення.

Орфографія - (від грецького orthos - правильний, рівний і grapho - пишу, або правопис,) - це система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови у писемній формі.

          Орфографія вивчає систему правил про способи передачі усної мови на письмі, встановлює правила написання слів разом, окремо і через дефіс, правила передачі частини слова з рядка в рядок, вживання м'якого знака і апострофа, написання іншомовних слів і скорочень слів. Орфографія охоплює лише основні правила. Орфографія української мови встановлює зокрема, правила написання окремих слів і їх значущих частин, правила написання слів разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви та правила переносу слів з рядка в рядок.

                    Орфографія має соціальне значення, оскільки ви, хто користується писемною формою тієї чи іншої мови, повинні однаково, незалежно від особливостей індивідуальної мови, відображати на письмі слова літературної мови. Правила орфографії загальнообов'язкові, адже однаковість правопису так само, як і однаковість звукового оформлення усної мови, сприяє полегшенню мовного спілкування.

4.Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.

Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за загальними нормами українського правопису: Заєць, Швець, Короленко, Коваль.

Стосовно правопису прізвищ, що прийшли з інших мов, то загальна закономірність така: прізвища не перекладаються, їхня вимова передається українською графікою.

Правопис імен у документах

Подвійні імена, які зрідка трапляються в українського населення, пишуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Ростислав-Володимир, Ірина-Світлана, Лідія-Юлія.

В українській мові, на відміну від російської, не подвоюються приголосні в іменах: Иннокентий – Інокентій, Ипполит – Іполіт, Кирилл – Кирило, Филипп – Пилип, Савва – Сава.

Подвоюються приголосні в іменах: Ганна, Віолетта, Анна, Інна, Жанна, Жаннетта, Алла, Елла, Аполлінарій, Ізабелла, Сусанна, Аполлон, Палладій, Віссаріон, Геннадій, Белла, Нонна, Римма, Стелла, Іванна, Маріанна, Бетті, Джонні, Еммануїл, Ілля, Васса.

В українській мові, на відміну від російської, в іменах після м'яких приголосних перед йотованими м'який знак не пишеться: Емельян – Омелян, Ульяна – Уляна, Татьяна – Тетяна.

Апостроф пишеться в іменах: Дем'ян, Лук'ян, Валер'ян, Мар'ян, Дар'я, В'ячеслав.

Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний: Святослав.

Творення та правопис імен по батькові

При утворенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси:

а) -йович, -ович: Миколайович, Степанович;

б) -ич, -іч: Ілліч, Лукич (Лукович).

Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів: -івна, -ївна: Степанівна, Василівна, Сергіївна.

Форми по батькові від офіційних подвійних імен на зразок Богдан-Юрій утворюються звичайно від першого імені: Олена Богданівна, Олексій Богданович. Але за бажанням батьків під час реєстрації дитини може бути записана форма подвійна: Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович.

У цьому випадку перший компонент імені не відмінюється: книжка Олексія Богдан-Юрійовича, стаття Ірини Богдан-Юріївни.

Відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Українські та слов'янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як іменники І відміни. Особливістю відмінювання прізвищ цієї групи є те, що приголосні основи г, к, х у давальному та місцевому відмінках змінюються на з, ц, с:

Н.в. Зозуля, Кривега; Р.в. Зозулі, Кривеги; Д.в. Зозулі, Кривезі; З.в. Зозулю, Кривегу; О.в. Зозулею, Кривегою; М.в. Зозулі, Кривезі.

Жіночі прізвища на приголосний та -о в українській мові не змінюються:

Н.в. Олена Люткевич, Надія Бойко; Р.в. Олени Люткевич, Надії Бойко; Д.в. Олені Люткевич, Надії Бойко; З.в. Олену Люткевич, Надію Бойко; О.в. Оленою Люткевич, Надією Бойко; М.в. Олені Люткевич, Надії Бойко.

Чоловічі та жіночі прізвища на -их, -ово, -аго не змінюються:

Н.в. Ольга Крутих, Богдан Живаго; Р.в. Ольги Крутих, Богдана Живаго; Д.в. Ользі Крутих, Богдану (-ові) Живаго; З.в. Ольгу Крутих, Богдана Живаго; О.в. Ольгою Крутих, Богданом Живаго; М.в. Ользі Крутих, Богданові Живаго.

Чоловічі й жіночі прізвища іншомовного походження на: -а, -е, -є, -і, -ї, -о, -у, -ю не змінюються: Гейне, Гете, Россіні, Гюго, Данте, Шеллі.

Складні чоловічі прізвища іменникового походження відмінюються в обох частинах: Н.в. Григорій Квітка-Основ'яненко, Р.в. Григорія Квітки-Основ'яненка, Д.в. Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у), З.в. Григорія Квітку-Основ'яненка, О.в. Григорієм Квіткою-Основ'яненком, М.в. Григорію (-єві) Квітці-Основ'яненкові (-у).

Чоловічі прізвища типу Микола Клименко-Жуков відмінюються в обох частинах:

Н.в. Микола Клименко-Жуков, Р.в. Миколи Клименка-Жукова, Д.в. Миколі Клименку-Жукову, З.в. Миколу Клименка-Жукова, О.в. Миколою Клименком-Жуковим, М.в. Миколі Клименку-Жукову.

Складні прізвища відмінюються у другій частині, коли перша сприймається як прикладка (у короткій формі): Н.в. Георгій Бонч-Бруєвич, Р.в. Георгія Бонч-Бруєвича, Д.в. Георгієві Бонч-Бруєвичу, З.в. Георгія Бонч-Бруєвича, О.в. Георгієм Бонч-Бруєвичем, М.в. Георгієві Бонч-Бруєвичу.

5.Правопис складних іменників.

1. Разом пишуться:

а) складні іменники, частини яких поєднані єднальними голосними о та е: пароплав, рукопис,  сталевар, бурелом, життєпис, трудодень та ін., але людино-день;

б) складні іменники, утворені поєднанням дієслова у формі наказового способу та залежного від нього іменника: горицвіт, пройдисвіт;

в) складні іменники, утворені поєднанням кількісного числівника та іменника: чотирикутник, шестиденка, сторіччя, двотижневик та ін.

г) складні іменники з першою частиною пів-, напів-: півгодини, півночі;

ґ) складноскорочені іменники: військкомат (< військовий комісаріат), профспілка (< професійна спілка), спецкор (< спеціальний кореспондент).

д) складні іменники з першою частиною іншомовного походження псевдо-, екстра-, супер-, квазі-, макро-, мікро-, мілі-, елекро-, термо-, теле-, радіо-, моно-, стерео-, фоно-, фото-, кіно-, авто-, мото-, вело-, авіа-, гідро-, гео-, метео-: авіарейс, електроплита, кінопоказ та ін.

2. Через дефіс пишуться:

а) складні іменники, утворені поєднанням двох іменників без допомоги єднальних голосних: купівля-продаж, блок-схема, лікар-еколог;

б) поєднання близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: батько-мати, хліб-сіль.

в) складні назви рослин типу мати-й-мачуха, брат-і-сестра;

г) складні іменники з першою частиною іншомовного походження віце-, екс-, максі-, міді-, міні-: екс-чемпіон, віце-президент, міні-комп’ютер;

ґ) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-ост, норд-вест, зюйд-вест.

6.Правопис складних прикметників.

1. Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: лісостеповий (< лісостеп), водопровідний (< водопровід) та ін.;

б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та залежного від нього прикметника: сільськогосподарський (< сільське господарство);

в) складні прикметники, утворені від сполучення дієслова та залежного від нього іменника: волелюбний (< любити волю);

г) складні прикметники з першою числівниковою частиною: чотирирічний, дводенний.

ґ) складні прикметники з першою прислівниковою частиною: важкохворий, висококалорійний.

2. Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (< віце-президент);

б) складні прикметники, утворені від двох прикметників, які позначають не підпорядковані одне одному поняття (між базовими прикметниками можна вставити сполучник і): навчально-виховний (< навчальний і виховний);

в) складні прикметники, перша частина яких закінчується на -ико, -іко: історико-культурний, політико-економічний та ін.;

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: воєнно-стратегічний, військово-морський, військово-спортивний та ін., але військовозобов’язаний, військовополонений;

ґ) складні прикметники, що називають поєднання чи відтінки кольорів, смаків: жовто-зелений, чорно-білий, темно-синій, але жовтогарячий.

д) назви проміжних сторін світу: південно-західний, північно-східний

7.Правопис прислівників.

1. Разом пишуться:

а) прислівники, утворені поєднанням прийменників з повнозначними частинами мови: вночі, вранці, щодня, віддавна, дочиста, заново;

б) прислівники, утворені за допомогою часток аби-, ані-, де-, що, як-: абиде, абияк, анічичирк, аніколи, анітрохи, дедалі, деколи, подекуди, якраз, але: дарма що, поки що, хіба що, тільки що;

в) прислівники, утворені складанням основ: босоніж, праворуч, ліворуч.

2. Через дефіс пишуться:

а) прислівники, утворені за допомогою часток будь-, побудь-, казно-, хтозна-: будь-де, будь-коли, будь-як, де-небудь, коли-небудь;

б) прислівники, до складу яких входять підсилювальні частки то-, -от, на-, такі*-: тільки-но, скільки-то, якось-то, як-от, все-таки;

в) прислівники, утворені з двох повторюваних синонімічних або антонімічних прислівників: далеко-далеко, тихо-тихо, всього-на-всього, але: кінець кінцем, одним одна, сама самотою;

г) прислівники, утворені від прикметника або займенника за допомогою прийменника по:

по-народному, по-товариськи, по-твоєму, по-нашому, по-перше, по-друге.

3. Окремо пишуться прислівникові сполучення:

а) що складаються з прийменника й іменника, в яких іменник зберігає своє лексичне і граматичне значення (форму): до побачення, до запитання, без кінця, на льоту;

б) що складаються з двох іменників з одним або двома прийменниками: день у день, рік у рік;

в) що складаються з прийменника і повного прикметника: в основному.