Тема заняття: Василь Стефаник «Камінний хрест» Життя і творчість. Новаторство письменника. «Камінний хрест» – психологічне розкриття теми еміграції. Історична основа твору.
1. Прочитати і записати конспект: про етапи життя і творчості письменника.
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів Івано-Франківської області в сім’ї заможного селянина Семена Стефаника. Змалку був дуже відданий матері, цю любов проніс через усе життя. Батько був працьовитим, але мав непростий, авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але долю спланував сам, не зважаючи на його думку чи бажання. Дитячі роки Василя Стефаника пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж пізнав таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, познайомився з селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив з батьком у поле. Мав двох рідних братів та двох сестер. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати.
Навчався у Стефаник у Русівській початковій школі, згодом в гімназії в Коломиї. Навчання там проводилося німецькою та польською мовами, українська була під забороною, там панувала задушлива атмосфера, насаджувалися вірнопідданські погляди. Гімназія крім формального навчання нічого не давала. Тож групи гімназистів, які прагнули справжньої освіти й покращення своїх знань, створили таємний гурток. Серед його учасників були однокласники Стефаника, майбутній письменник сатирик Лесь Мартович, і трохи молодший за них Іван Семанюк, що ввійшов у літературу під ім’ям Марко Черемшина. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян, зокрема, організовували читальні. Саме у цей час Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: «Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889).
Згодом, із легкого слова Івана Франка, учасників гуртка назвали «Покутською трійцею». Ось як про них відгукувався Іван Якович: «Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, взялися малювати те життя, яке найліпше знали, — сільське життя».
У 1890 році через участь у «Покутській трійці» Стефаника виключили з Коломийської гімназії. Тому освіту продовжив у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йозефа. Тут майбутній письменник знову поринув у громадсько-культурну роботу — вже як член селянської «Українсько-руської радикальної партії», заснованої у 1890 році Іваном Франком та Михайлом Павликом.
Як вже було сказано, батько Стефаника був досить авторитарним у своїх рішеннях. Тому після Дрогобицької гімназії за волею батька Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського Університету в Кракові. Але з тією медициною «вийшло діло без пуття», визнав сам Василь. Замість студіювання медицини він починає шукати себе — поринає в літературне і громадське життя Кракова. Саме в студентські роки Стефаник формується як письменник — особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. А також бере активну участь у політичній боротьбі: виступає на селянських мітингах, викриває антинародний характер державних інституцій, за що в 1895 році його заарештовують. Попри те, Стефаник і далі продовжує політичну діяльність, зокрема, 1897 року віддає багато сил передвиборній боротьбі в Галичині, стає свідком жорстоких репресій над непокірними селянами, сам зазнає переслідувань. Активно займаючись громадсько-політичною діяльністю, а також публікуючи власні публіцистичні статті й художні твори, Стефаник поступово втрачає зацікавлення медициною і зрештою у 1900 році покидає університет.
Якщо говорити про творчість Стефаника, то вони лише з часом принесли йому популярність. На початку літературні видання часто відмовляли в публікації. Лише після першого видання збірки «Синя книжечка» в 1899 про нього починають говорити як про «новий подих» в українській літературі. Стефаника зустріли із захопленими відгуками найбільші авторитети української літератури.
Леся Українка писала, що Стефаник «так само, коли ще й не більше, близький до селян, до їх мови і світогляду <…>, що почав свою літературну діяльність на Буковині і що з перших кроків був дуже прихильно прийнятий критикою і публікою. <…> Чи то яскравість талану, чи приступність сюжетів зробили його одразу популярним».
Відгукувався про письменника і Михайло Коцюбинський: «Та невеличка книжечка так мене захопила, що я довго носився з нею і не міг заспокоїтись».Писав письменник добре, але не багато, сюжети для творів брав переважно з реально життя. Для Стефаника писання літературного твору було важким священнодійством: «Я писав те, що серце співало… Кажуть, я песиміст. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалися. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі — то це оптимізм».Та попри літературу основною діяльністю Стефаника була політика, він засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії, агітує на виборах, виголошує промови на вічах. Важливою віхою у житті Стефаника була подорож 1903 року до Полтави на відкриття пам’ятника Іванові Котляревському. 1904 року Василь Стефаник одружився з дочкою священика, посла Галицького сейму Кирила Гаморака, Ольгою Гаморак. Весілля відбулось 26 січня у ресторані львівського готелю «Ванда», де були присутні Іван Франко, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Володимир Шухевич. Після одруження Стефаник оселився у селі Стецева поблизу Русова на господарстві тестя, займався сільським господарством. Активізує громадську діяльність: як кандидат у посли австрійського парламенту, 1908 виступає в населених пунктах округу, зокрема у Заліщиках, Добрівлянах, Торському, виграє вибори.
З 1910 року разом з дружиною й трьома синами переїхав до рідного села, у якому жив до кінця свого життя. З 1908 й до розвалу Австро-Угорщини був депутататом австрійського парламенту від радикальної партії. Уся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу західноукраїнських земель, відчуття кровної спорідненості з усім українським народом.
Важким для письменника став 1914 рік: почалася Перша світова війна; воєнне лихоліття збіглося з особистою трагедією: у лютому 1914 року померла дружина, залишивши його з трьома малолітніми дітьми. Більше Стефаник не одружувався. Попри це, громадську активність не припинив. Зокрема, брав найактивнішу участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка: виступав на мітингах, присвячених відкриттю пам’ятникам поетові, у Коломиї, Снятині, Вовчківці та ін. У березні 1915 року за фальшивим доносом Стефаника було заарештовано, проте завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі звільнено. Якийсь час Стефаник жив у Відні, де після тривалої перерви розпочав другий період своєї творчості.
Після Радянсько-української війни і поразки визвольних змагань письменник болісно переживав крах своїх сподівань. Відрадою були звістки з Харкова, Канади, де публікувалися його твори, з Праги, де вони перекладалися чеською мовою. Письменник пильно стежив за подіями в підрадянській Україні, брав участь у громадському житті: очолював місцеву «Просвіту», кооперативну спілку «Сільський господар». Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 році персональну пенсію, а в 1931 році у Харкові відзначив 60-ліття з дня його народження. Проте Стефаник у 1933 році відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Дізнавшись про цю ситуацію, митрополит Андрей Шептицький призначив письменникові пенсію від Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за убієнних голодом українців. Останні роки життя письменник тяжко хворів, переніс частковий параліч, трапляються часті серцеві напади, почалися ускладнення з легенями. 7 грудня 1936 року помер, похований у рідному селі.
2. Наисати письмово відповіді на питання:
- Якою є композиція твору Василя Стефаника «Камінний хрест»?
- Зі скількох розділів він складається?
- Хто є його головним героєм?
- Що нам відомо про Івана Дідуха?
Немає коментарів:
Дописати коментар