Тема заняття: Риторика як мистецтво, наука, навчальна дисципліна.
1. Словниковий диктант.
2. Ознайомлення з новою темою.
Бесіда:
- Хто такий оратор?
- Чи легко виступати з промовою?
- Які прийоми впливу на аудиторію ви знаєте?
- Що таке риторика?
3. Робота з підручником С. 46-47
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
1. Прочитати тексти. Визначити тему та основну думку. Що об’єднує тексти і чим вони відрізняються? Обґрунтувати висновки.
Завдання для першої групи
Легенда розповідає, що Спарта програвала у другій Месенській війні і попросила в Афін допомоги. Афіни послали Тіртея. Коли кривий шкільний учитель Тіртей ледве зійшов з колісниці, спартанці зовсім підупали духом — не такої допомоги чекали. Проте як став Тіртей промовляти своїми піснями до спартанців, вони вщент розгромили ворога.
Інша легенда також нагадує, що у війні із сусідкою Мегарою афіни втратили острів Саламін. Не змігши повернути острів, афіняни заборонили навіть згадку про нього під страхом смерті. Тоді молодий Солон (майбутній батько афінської демократії) склав елегії — 100 вишуканих віршів про острів і, прикинувшись божевільним, прочитав їх на площі перед народом. Соромно стало афінянам, вони призначили Солона керівником воїнів, відбили острів, а потім відсудили в суді.
Завдання для другої групи
Чотирнадцять років безперервно панував Перикл в Афінах — і цим він, видатний оратор, значною мірою завдячував силі дії свого могутнього слова. Про це, наприклад, свідчить «Надгробне слово», виголошене ним під час поховання афінян, які загинули у перший рік Пелопоннеської війни (431-404 pp. до н. е.). Він промовляв перед матерями і вдовами загиблих — винуватець смерті їх близьких. Говорив про патріотичні почуття афінських громадян, які відстоюють свою свободу і незалежність, свій демократичний лад, підкреслював етичне значення демократичної влади. Промова збудила ентузіазм у народу так, що матері і вдови урочисто несли Перикла по місту, осипали квітами, із захопленням цілували кінці його одягу.
В. Сухомлинський писав: «Слово — найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину».
2. Опрацюйте текст. Поясніть, чим відрізняється ритор від оратора. Випишіть із тексту і запам’ятайте павички і вміння, якими повинен володіти оратор. Доповніть цей перелік, керуючись правилами красномовства Цицерона.
В античному світі поняття ритор і оратор не вважалися тотожними. Ритор був не тільки оратором, промовцем, а й викладачем риторики. В українських братських школах так називали вчителів риторики. Оратор (від латинської назви) — особа, яка виголошує промову.
Щоб виступати публічно, оратор повинен володіти спеціальними навичками і вміннями. За визначенням психологів, навички — це здібності виконувати ту чи іншу роботу якнайкраще.
Успіх публічного виступу залежить від того, наскільки оратор володіє предметом мовлення. Тільки тоді, коли промовець компетентний у темі свого виступу, має необхідну суму знань, ерудований, якщо він уміє розповісти аудиторії багато цікавого, навести нові невідомі факти, зуміє відповісти на поставлені запитання, він може розраховувати на успіх у слухачів.
Оратор повинен зважати на тс, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто виходити до трибуни, аби «самовиразитися». Він мусить думати не лише про те, як він «сприймається», чи матиме успіх; важливим є те, що відбувається у свідомості слухача. Мета промови — досягти бажаної реакції аудиторії. Оратор пе повинен відчувати себе зверхньою істотою. Він мусить мати слухача «у власній голові», бути співрозмовником, а не «бити аудиторію високими словами». Тому промова оратора в основному має бути подібна до звичайної бесіди.
У Давній Греції вважали, що оратору необхідні природні здібності до красномовства, дар слова. Пізніше стали розмежовувати красномовство й уміння говорити публічно. Так, Анатолій Коні писав: «Якщо красномовство — це дарунок природи, то вміння говорити формується в процесі повсякденної праці, системних тренувань і вправ. Отже, «золотим оратором» публічних виступів може бути тільки той, хто має бажання ним стати, хто прагне до цього, хто багато над собою працює». На це звертав увагу й американський дослідник Дейл Карнегі та чеський учений Іржі Томан: «Для того щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, тобто всебічно розвивати свою особистість». Отже, оратор має оволодіти такими основними навичками:
добирати літературу;
вивчати дібрані джерела;
складати план;
володіти собою;
орієнтуватися в часі.
З набутих навичок формуються вміння оратора:
самостійно готувати виступ;
зрозуміло й переконливо викладати матеріал;
відповідати на запитання слухачів;
установлювати й підтримувати контакт із аудиторією;
використовувати різні засоби навчання.
Якщо немає таких навичок та вмінь, спілкування оратора зі слухачами не матиме успіху (За С. Абрамович, Л. Нечволод).
Довідка «Дев’ять правил красномовства Цицерона»
1.Говори зрозуміло.
2.Говори легко, але не дуже багато, давай іншим
3.Не перебивай.
4.Будь ввічливим.
5.Прагни говорити вишукано.
6.Ніколи не критикуй інших, коли їх немає поруч.
7.Не відволікайся па другорядні справи.
8.Не говори про себе.
9.Завжди будь витриманим, не втрачай самовладання.
Немає коментарів:
Дописати коментар