Тема заняття: Принципи української орфографії. Ненаголошені е, и в корені.
1. Ознайомитися з матеріалом, написати конспект.
Орфографія (від грецьк. ορθογραφία — правильно писати) має 4 значення:
1)історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами, яку приймає і якою користується суспільство;
2)правила, що забезпечують однотипні написання в тих випадках, коли можливі різні варіанти;
3)дотримання всіма прийнятих написань;
4)розділ мовознавства, який вивчає та встановлює правила написання.
Орфограма — це написання, що вибирається з кількох можливих варіантів і ґрунтується на сформульованому й закріпленому в системі орфографії правилі.
Типи орфограм: буквені, небуквені. Види орфограм за графічним вираженням:
1)орфограма-буква;
2)орфограма-дефіс;
3)орфограма-риска (знак переносу);
4)орфограма-пропуск (написання слів окремо);
5)орфограма-контакт (написання слів разом);
6)орфограма-апостроф.
Орфографічне правило — це особлива коротка, чітка рекомендація-інструкція, у якій перераховуються умови вибору тихчи інших єдино прийнятих написань як зразкових.
Принцип правопису (від лат. principium — основа) — це те, що лежить в основі правопису.
Український правопис визначають 4 принципи:
І. Фонетичний;
ІІ. Морфологічний;
ІІІ. Історичний (або традиційний);
ІV. Смисловий (або семантико-диференційний).
І. Згідно з фонетичним принципом слова записуються відповідно до літературно-нормативного звучання, тобто так, як вимовляються. За найновішими даними встановлено, що на 76,7 % правописні форми українських слів збігаються з власною транскрипцією.
ІІ. За морфологічним принципом значущі частини слова — морфеми — пишуться однаково незважаючи на те, що в різних частинах того самого слова чи в споріднених словах вимовляються по-різному.
1)е, и на позначення ненаголошених голосних: весня́ни́й, де́рево,
мести́, теплохід́, число́, вес́ело, живопліт́;
2)о на позначення ненаголошеного звука перед складом з наголоше-
ним [у́]: чому́, зозуля́, голубка́ , кожух́, лопух́;
що написання деяких слів, їх частин, окремих літер не можна пояснити ні вимовою, ні позиційними змінами сучасної української літературної мови. Такі написання здійснюються за традицією, так, як було прийнято в давній мові чи в певний історичний період,
За історичною традицією пишуться:
1)літери ї та щ, які завжди позначають два звуки: короїд, з’їзд, їздо-
вий, солов’ї, твої, щука, хвощ, щоденник, пригорщі, хрящуватий;
2)букви я, ю, є, що позначають по два звуки: ящірка, колія, в’яз,
юнак, воювати, тримаються, єнот, кольє, поєднатися;
ІV. Смисловий (або семантико-диференційний) принцип полягає в тому, що різні написання слів та їх сполучень, які звучать однаково, залежать від різного лексичного значення.
До смислових написань належать:
1)розрізнення великої та малої літер у власних та загальних на-
звах: горобець — Горобець (прізвище), карась — Карась (прізвище), зелений барвінок — Зелений Барвінок (назва села).
Голосні звуки утворюються внаслідок дрижання голосових зв’язок. Ротова порожнина при цьому служить резонатором, форма якого залежить від положення язика.
Якщо язик відтягнутий до заднього піднебіння і вниз, звучить [а], підіймається трохи вище — [о], ще вище — [у]. Коли ж язик посунений до переднього піднебіння і вниз, утворюється [е], вище — [и], ще вище — [і].
Таким чином, голосні так межують один з одним: [е]—[и]—[і]; [а] — [о] —[у]. У вимові, а отже, й на письмі можуть сплутуватися чотири пари голосних, які творяться поряд: [е]—[и], [и]—[і]; [а]— [о], [о]—[у].
Правила опрацювати за підручником на С.86
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Немає коментарів:
Дописати коментар